Закон «про медіа» як і навіщо Зе-влада буде душити свободу слова

Відповідь на питання про те, чому новоявлена влада терміново намірилася взяти під кнтроль медіа, очевидний. За півроку Зе-команда і фракція «Слуг народу», не встигнувши зробити нічого корисного для України, навіть не створивши скільки-небудь життєздатну конструкцію влади, примудрилася вляпатися в величезна кількість скандалів, число яких зростає, як гриби після дощу.

Інформація про це бурхливим потоком ллється з усіх медіа, починаючи від маститих друкованих та електронних видань з давньою історією, закінчуючи телеграм-каналами, що розмножуються з величезною швидкістю.

Тому зрозуміле бажання заткнути рота всім і відразу. Зрозуміло, що величезна кількість скандалів і зашкварів сильно б’є по рейтингу Зе-влади, який поступово почав скочуватися вниз, а тому у правлячої верхівки виникає бажання перекрити інформаційний потік, який показує їх в непривабливому світлі

Однак, крім цензури, в прагненні затиснути свободу слова проглядаються більш ніж можливі намагання деякими діячами провести переділ медіа-ринку «під себе».

Подібні припущення випливають з персонального складу тих, хто виступає за так зване регулювання медіа. Це персонажі, які мають в недалекому минулому відношення до медіа, що належить Коломойському – медіахолдингу «1+1»


Дійові особи та виконавці

Спочатку про намір «покерувати» свободою слова в Україні заявив глава комітету Ради з гуманітарної політики Олександр Ткаченко і примкнувший до нього Микита Потураєв, заступник Ткаченко по комітету. Вдаватися в детальну характеристику Потураєва не будемо, оскільки всі, хто цікавиться, очевидно, звернули увагу на «перли» видаваємі цим персонажем.

Нагадаємо тільки, що має місце явна патологія в поєднанні з політичною проституцією, оскільки цей персонаж встиг попрацювати на цілий ряд політсил і діячів – Кучму, забуте вже «Озиме покоління», «Батьківщину» Тимошенко і «Фронт змін» Яценюка з переходом в «Народний фронт», уряд регіоналів, Тігіпко, УКРОП Коломойського, а тепер – на «слугу народу».

Однак куди більш показовою в обговорюваному аспекті є фігура Олександра Ткаченко, головного парламентського ініціатора затикання ротів ЗМІ і колишнього керівника медіа-імперії Коломойського – студії «1+1». 

Неоднозначність цього персонажа і медіа-контори Коломойського в цілому також неодноразово ставала надбанням ЗМІ у вигляді скандалів, наприклад, щодо своєрідної манери спілкування Коломойського зі своїми підлеглими, включаючи Ткаченко.

Не внесеної Ткаченком до декларації нерухомості в заповідній зоні Києва. Рейдерство і знищення Одеської кіностудії і т.д.

Весь цей бек-граунд можна було б вважати особистою справою Ткаченко, Потураєва і Коломойського з його «медіа-лавочкою», якби Ткаченко і Потураєв не подалися в державні діячі з прицілом покерувати медіа-сферою в країні на посадах голови та заступника голови комітету Ради з гуманітарної політики .

До речі, в нинішньому парламенті «слуги народу» спеціально під Ткаченко створили цей комітет і абсолютно необґрунтовано віддали йому регулювання медіа, відібравши ці функції у комітета зі свободи слова та ЗМІ, який раніше завжди вважався профільним, а зараз відданий Оппоплатформі, і який очолює Шуфрич.

З’ясовувати, хто гірше – «коломойські» або «медведчуківські» – не буду. 
Не хочу копирсатися в сортах гівна.

Але відмічу, що комітет з гуманітарної політики повинен займатися не тільки і навіть не стільки медіа, оскільки передбачає цілий ряд найсерйозніших питань, наприклад культуру, яка в Україні хронічно недофінансовується і просто деградує. Але Ткаченку з Потураєвим на це, схоже, глибоко начхати, вони вхопилися за медіа, переслідуючи шкурно-політичні інтереси, свої і своїх хазяїв.

13 листопада Ткаченко і Потураєв представили так звану концепцію регулювання медіа-сфери з метою «відновити існуюче застаріле законодавство, що регулює роботу традиційних ЗМІ, медіаплатформи і провайдерів . Новації планується внести в майбутній закон «Про медіа», який, напевно, спробують протягнути в Раду в «турборежимі».

Зокрема, пропонується зробити обов’язковим розкриття місцезнаходження, власників, бенефіціарів, джерела фінансування всіх ЗМІ, включаючи інтернет-видання. Також пропонується введення обмежень на володіння медіа в обсязі 35% для аудіовізуальних ЗМІ та 5% – для друкованих з метою запобігання монополізації.

Особливу увагу слід звернути на пропозицію ввести санкції проти неприбуткових ЗМІ.

Такі «закідони» виглядають особливо цинічно у виконанні колишнього керівника Студії «1+1», яку щедро фінансує Коломойський.

Не менш показовою є пропозиція з регулювання інтернет-видань і навіть соцмереж, які в даний момент є «розсадником» свободи слова, оскільки формально вільні від впливу олігархів.

Пропонується також ввести кримінальну відповідальність за втручання в роботу журналіста або його підкуп з метою поширення недостовірної інформації.

Поки «Слуги Коломойського» пропонували концепцію, «конкуруюча фірма» з Міністерства культури, молоді і спорту, яке також незрозуміло з якого переляку тепер регулює ще й ЗМІ, теж не спала, а замахнулася одразу на якийсь проект закону.



Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський після закінчення економічного факультету працював на комерційних посадах в українських медіа-структурах Альфа-банку, що має російське походження. Цей епізод в біографії Бородянського показує справжню ціну його нинішнього «патріотизму» і полум’яних закликів до боротьби з «російської інформаційною агресією». 

З 2004 року Бородянський працював гендиректором каналу СТБ, який пов’язують з Пінчуком. Контент цього каналу, розрахований, м’яко кажучи, на недалеку публіку, всі ці «слідства екстрасенсів», «хати для тата» та інші «Зважені та щасливі», побудовані на постановочних маніпуляціях і фальсифікаціях, а тому священна війна з фальсифікаціями і так званими фейками , яку оголошує Бородянський, також є цинізмом чистої води.

З 2012 року Бородянський очолював медіахолдинг Пінчука StarLightMedia, куди крім СТБ входять також ICTV, Новий канал і інші активи.

В кінці 2018 року він пішов від Пінчука і приєднався до команди Зеленського.

Таким чином, мало того, що Бородянський, до речі, як і Ткаченко, все життя обслуговував інтереси великих грошей, російських або вітчизняного-олігархічних, тобто до вільної журналістиці ніякого відношення не мав, зате здобув, згідно деклараціїІ, кілька мільйонів євро в зарубіжному банку.

Але ж він взагалі ніколи не займався журналістською, власне, творчою роботою. На відміну від Ткаченко, який колись журналістом був, поки не пішов до Коломойського.

Питання: хто такий Бородянський, щоб давати вказівки журналістам, що має сотні, навіть тисячі публікацій і ні від кого не залежать, а тому не мають мільйонів, вказівки на тему про те, як і про що писати або знімати сюжети?!

Ще одним автором міністерської концепції регулювання медіа є заступник міністра Анатолій Максимчук які раніше працював на СТБ разом з Володимиром Бородянським.

Міністерство правди рулить!

І ось Бородянський із зазначеним Максимчуком 15 листопада презентували свої начерки до медійного закону, який, згідно з відповідним указом Зеленського, хотіли прияняти до нового року, що називається, «в турборежимі».

Мабуть, в країні немає інших проблем, як контроль над інтернет-виданнями та блогерами! А точніше, Зеленський, мабуть, настільки сильно страждають від уколів медіа, що зважилися піти на заходи, від яких утримувалися Кучма і Янукович, хоча у останніх влада була, скажімо так, набагато стійкіше і міцніше.

А Бородянський зі своїм відомством, схоже, уявив себе «міністерством правди», як у Оруела. Ну, або як Геббельса у Гітлера.

Напевно, погано вчили історію і не знають, чим Геббельс закінчив …

Основні моменти концепції міністерства суть наступні.

Боротьба так званими фейк і дезінформацією.

А хто і за яким принципом буде виносити рішення про те, що є дезінформація і яка її «систематичність»? Бородянський з Максимчуком та / або Ткаченко з Потураєвим, які довгі роки хором годувалися біля корита олігархів, які розікрали країну і послабили її настільки, що Путін зважився на агресію?!

Твердження про те, що так звана «еліта» України, включаючи хазяїв Бородянського-Потураєва-Ткаченко-Максимчука, розграбувала країну і відкрила дорогу московської агресії, є дезінформація? Або це правда, з якою погодиться будь-яка нормальний громадянин країни, але ніяк не Бородянський-Потураєв-Ткаченко-Максимчук, які допомагали Коломойському і йому подібним довести країну до такого стану?

Однак зазначені індивіди на це питання відповідати не стануть, а як приклад «дези» призводять відомі «випорожнення» московських «пропагандонов» про «розіпятих мальчіков Донбаса».

Правда, до відповідальності за «дезінформацію» пропонується залучати тільки після відповідного рішення суду, але добре відомо, які у нас суди … Вже є приклад блокування через суд чи не єдиної проукраїнської блог-платформи «Енігма» на замовлення корумпованих силовиків у виконанні продажного судді Печерського суду Вовка.

Ще одним «приколом», який пропонується міністерством, є введення посади омбудсмена з питань інформації.

Якщо хтось думає, що ця посадова особа буде захищати журналістів, то він глибоко помиляється. Навпаки, інфоомбудсмен буде «шукати дезінформацію» і звертатися до суду з метою її заборони. Більш того, «поширення дези» буде криміналізовано, тобто стане кримінальним діянням, за яке можна отримати термін.

При цьому, повторимо, що таке «дезінформація» – невідомо.

До того ж «експертизу інформації на предмет дези» омбудсмен, ресурси якого обмежені, буде проводити за допомогою якихось «фактчекінгових організацій», які будуть присвоювати новинам якийсь «індекс достовірності». Є версія, що це будуть контори грантоїдських «лавочек» з дуже і дуже сумнівною репутацією.

Ці ж контори будуть встановлювати якісь правила і стандарти журналізму. Словом, такі собі чергові активісти, хунвейбіни, «юні друзі міліції», комсомольці 2020-х років, але за хороші гроші!

Ще однією новацією є створення якоїсь самоврядної організації журналістів, яку, проте, буде контролювати і фінансувати держава. Ця контора також буде встановлювати для журналістів якісь стандарти і правила, розробляти критерії достовірності інформації, а головне – буде вирішувати, хто є журналістом, а хто ні. Цю давню мрію вітчизняної правлячої верхівки намагалися реалізувати ще при Януковичі . Зе-влада вирішила довести цю маячню до логічного завершення.

Крім того, автори чергових «правил журналізму» вкотре завели стару пісню на тему обов’язкового відокремлення фактів від думок та суджень. Не вступаючи в ідіотичні полеміку на тему висмоктані з пальця «правил», відзначимо лише одне – Ткаченко, Бородянський та інші, м’яко кажучи, не є авторитетами, щоб складати правила про те, що і як писати.

Також пропонується тотальна реєстрація всіх без винятку медіа. Очевидно, мова йде про інтернет-виданнях, оскільки друковані видання, а також радіостанції і телеканали вже давно ліцензуються і реєструються.

Таким чином, інтернет, який до цих пір залишався прихистком незалежної журналістики, намагаються поставити в рамки для того, щоб незалежну журналістику знищити.

Чи не найголовнішою новацією є відповідальність за умисне систематичне поширення дезінформації на замовлення третіх осіб з доведеним завданням збитків. Пропонується також кримінальне переслідування за втручання в роботу медіа та журналістів, а також їх підкуп.

 

Фактично мова йде про криміналізацію так званої джинси. Ось тільки в рамках такої установки почати слід було б з медіа-ресурсів Пінчука і Коломойського, в яких працювали зазначені вище персонажі.

У сухому залишку отримуємо такий собі спеціалізований адміністративно-кримінальний кодекс для медіа, що само по собі є маренням божевільного. Адже цивільний і кримінальний кодекси містять всі необхідні для регулювання медіа норми.

Є статті за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, за заклики до порушення цілісності держави, про захист честі і гідності, моральний збиток. Простіше кажучи, робота ЗМІ вже і так відрегульована чинним законодавством і ніякого додаткового регулювання не вимагає.

Іншими словами, все, що складають Ткаченко , Бородянський та інші, є «фількіна грамота», «п’яте колесо у возі» або «на вербі груші».

Крім накладення на інтернет-ЗМІ штрафів пропонується також їх блокувати за рішенням судів.

Деякі прожекти викликають турботу про здоров’я їх авторів. Так, Ткаченко пропонує проводити реєстрацію в Україні іноземних інтернет-сервісів і мереж, включаючи Google, YouTube, Facebook, Instagram причому – що вже зовсім кумедно! – з метою їх оподаткування.

Цікаво, що буде, якщо зазначені міжнародні компанії відмовляться платити податки в Україні, що будуть робити Ткаченко з Бородянським? Відключать Google, як це зробили в Китаї, а замість нього запустять який-небудь український пошуковик?

Зверніть увагу, російський ЖЖ податком не планується обкласти, напевно, в якості підтвердження дружби «Слуг народу» і їх хазяїв із-зі запоребріка.

Ще одна безглузда ініціатива стосується того, щоб блогерів прирівняти до ЗМІ і ввести їх реєстрацію в залежності від числа передплатників. До речі, щось подібне зроблено в Росії у Путіна.

Причина нововведення зрозуміла, блогерам довіряють набагато більше, ніж журналістам, які пишуть за гроші і по заказу.

Думка блогера цікава саме тому, що вона приватна і вважається, що вона не куплена наприклад  за гроші бабушкі Бені.

Знову постало питання про фінансування ЗМІ. У парламентському комітеті вважають, що дохід від реклами та/або передплати повинен бути не менше, ніж фінансування з боку власника, щоб забезпечити незалежність ЗМІ.

Йдеться навіть про затвердження бізнес-плану ЗМІ в Нацраді.

Цікаво, це він серйозно ?! І яке тоді співвідношення доходу і фінансування з боку власника в компанії «1+1»? Громадськість дуже хоче знати, хоча б навіть заради інтересу …

Очевидно, що реакція медійників та журналістів на більшість подібних новацій є різко негативною.

До речі, це то не перший відвертий наступ на свободу слова  «Слуг Коломойського».

Нещодавно одна з «слуг» заявила, що образа президента країни – це наступ на суверенітет держави.

Екс-журналіст і діюча народний депутат від партії “Слуга народу” Ольга Василевська-Смаглюк заявила, що в Україні «пора приглушити свободу слова» .

Що «Слуги Коломойського» вирішили втілити в життя.

Докладно про це на відео: