Хочу змоделювати ситуацію. І всім пропоную подумати про це.
Почну здалеку
2004 рік. Помаранчева революція. Надія на зміни. Ковток свіжого повітря. 2009 рік. Реванш, Овоч, початок гібридної війни, скупка всього що тільки можливо, дуже розбухлою від великих цін на углеводороди, країною-бензоколонкою. Депресія ….
2013 рік. Майдан Революція Гідності. Нарешті! Багато чого було. Останні спогади, як по нам стріляли 18 лютого, а ми ховались за пам’ятником Княгині Ользі.
Потім коли втік Овоч 22 лютого, і ми йшли по залитому сонцем Хрещатику, як всі раділи. Це було неймовірно. Ми перемогли!
Початок анексії Криму. Зелені чоловічки. Початок агресії росії на Донбасі. Пам’ятаю в квітні я не витримав та пішов у свій Подільський військкомат. Записався добровольцем, чекав 2,3,4 тижні, так ніхто не зателефонував. Тоді просто був бардак… Друзі пропонують в добробат К-2. Навіть не вагаючись погоджуюсь. Літо навчання на базі. У вересні 2014 виїзд. Волноваха. Блокпост Бугас, патрулювання, охорона виборів в ВР у Волноваському районі, Виїзди, коли орки намагались робити провокації в районі Новотроїцького. Далі вже інші завдання, але не менш важливі. Звільнення зі служби в 2016 році.
В 2016 році народження сина Святослава! Щастя яке не можна було собі уявити.
Переломний момент. Знову відчуття ризику реваншу.
В мене є товариш, достатньо відома особистість. І він мені якось сказав. Ти розумієш, що ми стільки зробили різного за ці всі роки, що коли прийде Йуля, піде відкат і проросійський реванш. Саме за такими як ти і я прийдуть.
Що робити? Валити? Ні в якому разі. Я із своєї країни, землі моїх предків, нікуди не поїду. Якщо доведеться, тоді знову до зброї. Дякувати Богу, за цей час я маю честь знати справжніх воїнів, гордість моєї країни. Як казав мій командир. «Є кістяк, а м’язи наростуть». Ми маємо військо, вже професійне та мотивоване. А якщо треба, підтягнемось і ми старики. Дякувати Богу та справжнім патріотам, процеси які відбулися в Україні вже незворотні. А Йулька, ну вона хіба, що тільки може сповільнити рух України до свободи.
Я так бачу.
Але це не відміняє, що ми мусимо перемогти. Ми не маємо права гаяти час. Наші діти нас не пробачать.