Терренс (Террі) Гордон Савчук (28.12.1929–31.05.1970), канадський хокеїст українського походження, воротар, який має неофіційне звання «Воротар №1 світового хокею».

Терренс Савчук – безперечна легенда хокею. За 21 сезон у Національній хокейній лізі (НХЛ) він провів 1024 матчі, включаючи кубкові, став володарем рекорду НХЛ за кількістю матчів, зіграних внічию – 172; є найкращим воротарем НХЛ 1952, 1953, 1955, 1965 рр.

Рекорд Савчука за кількістю «сухих» матчів – 103 поєдинки, протримався 39 років, поки у 2009 р. його не побив Мартін Бродьор. За рейтингом тижневика The Hockey News, Савчук увійшов до п’ятірки кращих хокеїстів усів часів.

У спортивному середовищі Террі Савчук мав прізвисько «людина 600-ти шрамів» через численні ушкодження обличчя й узагальнене визначення «Юкі» (Ukey), яке мали хокеїсти українського походження.

Терренс Гордон Савчук народився у місті Вінніпег канадської провінції Манітоба в робітничій родині українських емігрантів Луї та Анни Савчуків. Його мати – Анна Маслак (1904–1966) – народилася в Україні, але свого часу емігрувала з батьками до Канади. Там вона познайомилася з Луї Савчуком (Louis Sawchuk; 1898–1971), який походив із Галичини. Подружжя мало чотирьох синів. Террі Савчука було хрещено Тарасом, але в документах про народження записано ім'я Террі. Він був середнім сином у родині. Родина також прихистила пасербицю. У дитячому віці другий у родині син, Роджер, помер від скарлатини. Найстарший – Микола (Майк), допомагаючи батькам вирватися із безгрошів’я, став хокейним воротарем і успішно виступав за місцеву команду.

У класичний хокей Террі Савчук почав грати у чотири роки. Майбутній чемпіон почав займатися хокеєм як розвагою, і для завзятих до зимового спорту парубків на великому подвір’ї Савчуки щозими облаштовували ковзанку. До занять хокеєм Терренса залучив страшний брат Микола (Майк). До того часу Т. Савчук уже був бейсбольною зіркою у своїй рідній канадській провінції Манітоба та ще і спритно грав у футбол, взимку поєднуючи цей спорт із хокеєм.

У 10-річному віці Террі розпочав заняття хокеєм у юнацькому спортивному клубі. Невдовзі Майка Савчука запросили на перегляд до професійної хокейної команди Вінніпеґа. Напрацьовуючи кидки на задньому дворі свого обійстя, Террі кинув камінь, але поцілив ним Майкові в груди. Ніхто не знав, що у старшого сина була вроджена вада серця, а забій спричинив його зупинку, навіть до лікарні не довезли. Так Террі випадково став причиною загибелі брата. У 12 років, після смерті брата Майка, Террі взяв його обладунки і зайняв місце воротаря дитячої команди. Тоді ж, під час гри у регбі, Террі зламав руку. Перелом неправильно зрісся. Після було три операції, під час яких вилучили 60 уламків кістки. Унаслідок рука стала коротшою на два дюйми (понад 5 см) і не розгиналася.

У 14 років Террі залишив школу в Східному Кілдонані та влаштувався працювати на місцевий листопрокатний завод. У вільний від роботи час грав у місцевій хокейній лізі, міняючи команди: «Pee Wees», «Bantams», «Midgets». У 1944 р. шукач спортивних талантів запропонував 14-річного хокеїста «Detroit Red Wings». Від 1946 р. Террі Савчук захищав ворота клубу юніорів «Червоних крил Детройту», молодшої команди – «Winnipeg Flyers» з міста Ґалт (Galt), провінція Онтаріо.

У 15 років Савчук дебютував у юнацькій хокейній команді «Вінніпег Монаркс», у якій досяг неабияких успіхів. На нього звернули увагу скаути однієї із найсильніших команд НХЛ «Детройт Ред Вінгз» і запропонували підписати контракт. Цьому перешкодила інша відома команда «Бостон Брюінз», фарм-клубом якої була перша команда Террі Савчука «Вінніпег Монархс». Наступні два роки майбутня зірка грала у юнацькій команді «Ведмедів».

У 17 років доля Террі кардинально змінилася. Інвалідність батька, яку той отримав на будівництві, автоматично зробила Террі Савчука єдиним годувальником сім’ї, і той не вагаючись звернувся до менеджера «Червоних крил» із проханням підписати повноцінний контракт. Незабаром Террі Савчук отримав свій перший спортивний заробіток – 2000 доларів.

Спочатку Савчук грав за фарм-клуб детройтців, команду «Гелт Ред Вінгз», з яким виграв кубок провінції.

У 1947 р. керівництво клубу вирішило перевести молодого воротаря у команду на ранг сильнішу «Омаха Найтс». У свій перший сезон він став кращим новачком ліги. У цей же час, у 23 роки, Савчук захворів на артрит, яким страждав до останніх днів життя і який став причиною незвичайної для того часу стійки воротаря – на зігнутих ногах.

Наступного сезону Савчук уже грав у складі «Індіанаполіс Кепіталз», яка виступала в АХЛ. Ще через рік відбувся його дебют в «Детройт Ред Вінгз».

У хокеї Савчук від самого початку зайняв позицію воротаря, наслідуючи приклад старшого брата. Він мав дуже гарні антропометричні данні – зріст 183 см та вагу понад 100 кг. Саме Савчук хоча і вимушено, через артрит та поперековий лордоз (занадто великий вигин поперекового відділу хребта вперед) що призводило до неможливості розігнутися на повний зріст, започаткував правило воротаря – стояв на воротах із зігнутими ногами, нахиливши спину вперед так, що підборіддя майже торкалося колін, яке згодом назвали горилове присідання (gorilla-like crouch). Навіть проблеми з рукою, яка була завжди зігнутою і коротшою за другу, не завадили Савчукові будувати стрімку кар’єру. До того ж, Савчук вирізнявся фантастичною швидкістю і реакцією, працював на тренувальному майданчику до останнього і ніколи не беріг себе у грі. Згодом такий стиль гри Савчука став класикою світового хокею – голкіпери всього світу й досі захищають ворота в цій стійці.

За життя Т. Савчук близько ста разів побував під скальпелем. У 18 років через травму втратив зір на одне око, в одному з матчів догравав із перерізаним ковзаном сухожиллям на лівій руці майже півтайму. Довгий час спортсмен попри численні каліцтва відмовлявся грати без захисної маски, але після кидка Боббі Халла, коли його шайба потрапила Савчукові в голову, він таки став надягати маску.

У 1948 р. Савчука визнали найкращим новачком Хокейної ліги США. Наступні п’ять років стали роками його величі. Особливо вдався сезон 1951–1952 рр., коли Савчук поставив особистий рекорд по голах у свої ворота – 1,9 за матч та показав фантастичну гру в плей-офф. Його команда обіграла «Торонто» і «Монреаль», а голкіпер «Ред Вінгз» пропустив лише 5 шайб за вісім матчів.

У 1954 р., під час аварії, Савчук отримав численні переломи, пробій легенів, травму голови, вивих плечей та забій органів. Але він не зупинився. В наступному році хокеїст- легенда повернувся на лід і взяв Кубок Стенлі у складі «Детройт Ред Вінгз».

Спортсмена почали атакувати тяжкі хвороби – мононуклеоз, поріз лезом ковзана сухожилля руки, екстрене видалення апендикса, розрив спинних дисків, невроз обох ніг, хронічне безсоння, постійні нервові зриви та мігрені. Савчук мужньо переносив хвороби та продовжував грати.

Наступні 7 років Террі Савчук захищав «Детройт» і провів за свій клуб в кожному сезоні не менше 60-ти ігор і майже всі у серіях плей-офф.

Наступним клубом став канадський гранд «Торонто Мейпл Ліфс». Вже у перший сезон у ньому Савчук отримав черговий трофей – «Везіна трофі», який видається найкращому воротарю ліги, а в 1967 р. він виграв свій останній Кубок Стенлі.

Далі Савчук перебував у стані «Лос-Анджелес Кінгс», потім знову повернувся в Детройт. У свій останній сезон Террі грав в «Нью-Йорк Рейнджерс». Террі Савчук був одружений з Патріцією Морі (Patricia Ann Bowman Morey; 1938), мав семеро дітей: сини – Джеррі, Майкл і Террі, а також дочки – Деббі, Керол, Кетті та ДжоЕнн. Численні травми та хвороби, нестриманий спосіб життя призвели до того, що 31 травня 1970 р. у 40-річному віці легендарний воротар пішов з життя у Меморіальній лікарні Лонґ-Біч (Long Beach Memorial Hospital) на Манхеттені. Похований на кладовищі Маунт Хоуп (Mount Hope Cemetery) у передмісті м. Детройт – Понтіаку, штат Мічиган поряд із батьками.

Через рік канадський українець став лавреатом Залу хокейної слави в Торонто. Посмертно його вшанували призом Лестер Патрік Трофі, який присуджується за мужність і відданість хокею. Клуб «Детройт Ред Вінгс» навічно закріпив за Савчуком номер «1».